Даний текст не претендує на абсолютну істину і є суб’єктивною точкою зору автора
1. Дружба досягає своєї мети
Найбагатша команда України провела сезон із неймовірною стабільністю, не втрачаючи дорогоцінні очки із суперниками, які хоча б трохи, але слабіші. Відразу варто пояснити, що мова йде про мотобол, і найбагатша мотобольна команда – це по фінансах, скажімо, клуб української футбольної другої ліги. Тож, головне у цьогорічному тріумфі Дружби не скільки фінансування, скільки цілеспрямована робота на результат. Так, команда без шансів програла дві гри Восходу, індивідуальний рівень гравців якого вищий, але це як раз той випадок, коли порядок б’є клас. Абсолютно всі інші матчі чемпіонату та розіграшу Кубку, де основну роль у перемогах грала четвірка: Пузик, Іван Таран, Кінаш і П’янов, Дружба виграла.
2. Кадровий суддівський голод
Найкращий український суддя Олег Геращенко (м.Полтава) фізично не може обслуговувати всі матчі, до того ж перебувати на двох половинах поля одночасно. Чудово відсудив перші матчі Генадій Вакула (с.Руденківка), але потім із поля зору просто пропав. Жодного матчу не провів на полі Вячеслав Жук. То ж знову матчі “своїх” команд доводилося обслуговувати Дроздову, Зимовцю, Куліку чи Трєбіку. І справа не в тому, що вони десь судили погано. А в тому, що їх робота на полі, коли грає “власна” команда, завжди буде називатися упередженою, що дасть потім привід вилити чергову порцію бруду на суддівський корпус.
3. Одвічні проблеми із фінансуванням
Восход і Поділля-Мотор не змогли поїхати на розіграш Кубку. Восход одного разу вимушений був просити про перенесення гри через те, що не було вчасно грошей на ремонт та обслуговування техніки. А наприкінці сезону у надважливому матчі не мав змоги оплатити виїзд проти Поділля-Мотору своєму капітану, якому потрібно було їхати із території ОРДО транзитом через РФ аж у Вознесенськ (вітання передають карантинні обмеження на блок-постах), а потім у Кам’янець-Подільський. Довга дорога – великі витрати, які пересічний професійний футбольний клуб навіть не помітив би. А у мотоболі кошти доводиться збирати ледь не вболівальникам.
4. Кращі лишилися кращими
Сергій Пузик як польовий гравець та В’ячеслав Мусієнко на позиції голкіпера знову не мали рівних як за кількість забитих голів, так і за кількістю сейвів. Матч Колоса із Восходом, в якому В’ячеслав примудрявся відбивати практично усе, що тільки можна було взяти, тому яскраве підтвердження.
5. Блискуче повернення із забуття Євгена Бабанова та Сергій Войкова
На довгих 9 років колишні гравці Антрациту із м.Кіровське через складні життєві обставини припинили грати у мотобол. 20 липня 2019 року у Єнакієво Сергій Войков примудрився зіграти за збірну ДНР у товариському матчу у Союзом-3 на непідконтрольній Україні території, через що наприкінці сезону того самого 2019 року розгорівся скандал. У мережі з’явилася інформація, що Войков і Бабанов будіть дозаявлені за Вознеснський Восход, проти чого активно виступала громадськість на Полтавщині, де грають конкуренти Восходу у боротьбі за медалі. Минув рік, Україну поглинув антиковідний карантин, і лише цього року гравці змогли почату тренування та виїхати на полі у першому матчі проти Дружби.
Євген відкатав на мотоциклі на відмінно, ставши кращим бомбардиром у своїй команді та демонструючи видовищний мотобол на полі. В останніх матчах чемпіонату Бабанов відверто насолоджувався грою, закладаючи мотоцикл на віражах максимально низько, та розвертаючись філігранно точно біля лінії поля, навіть коли ситуація дозволяла зробити це трохи раніше.
Куди гірше склалася ситуація у Войкова. У надважливому матчі чемпіонату між Восходом і Дружбою Сергій отримав складний перелом ноги, і достроково завершив сезон. Коштовне лікування та тривала реабілітація – такі невтішні підсумки для Сергій Войкова, що дуже добре проявив себе як гравець захисного плану у зіграних матчах.
6. Ветерани здають позиції
Єдина команда, де вікові гравці досі грають провідну роль на полі, цього року зайняла останнє місце у чемпіонаті. Після втрати Сергія Пузика, Бойко старший, Ходосов та Жиденко не змогли провести весь чемпіонат на високому рівні, лише епізодично забиваючи голи на класі. А найстабільніший із цієї трійці виявився Юрій Жиденко, який є більше гравцем захисного плану. Варто також відзначити гру вікового Валентина Білоконя у рамці воріт, але коли твоя команда майже не забиває, голкіперу важко глобально щось змінити.
Восход вже давно зробив ставку на запрошених гравців, а з місцевих гравців, яким за 40, лише Олександр Павловський виїжджав у основному складі. Червоний старший та Волошин хоч і грали на стабільному рівні, але, все ж, їхній вклад у загальний результат був епізодичним.
Єдиним виключенням лишився не старіючий Віталій (Віктор) П’янов, який вже декілька років є основним гравцем Дружби, і, судячи ж його гри, здавати позиції явно не збирається.
Проте виключення на те і є виключеннями, щоб підтверджувати правила. В українському мотоболі практично завершилася зміна поколінь, коли старша категорія умовного Володимира Даніляка, поступається місцем іншій, назвемо її командою умовного Вадима Кондратенка. На жаль, не вистачає виступів збірною на чемпіонатах Європи, де нинішнє покоління змогло б себе показати.